середа, жовтня 08, 2014

Відкритий лист Предстоятелю УПЦ митр. Онуфрію від громади Димитріївського храму с. Вишнів

Відкритий лист Предстоятелю УПЦ митр. Онуфрію від настоятеля та парафіян Димитріївського храму с. Вишнів
Ваше Блаженство!

Як православні християни, діти українського народу і громадяни своєї країни, ми не лишаємося осторонь хвилюючих подій, відлуння яких сягає далеко за межі України. Ми живемо в умовах кривавої війни, яка щодня забирає життя наших братів і сестер. Жорстока дійсність вимагає від нас і жорсткої риторики, усе має бути названо своїми іменами і голос Церкви має звучати не інакше як пророчий голос.

Найперше зазначимо, що неприязнь до націоналізму – і саме українського націоналізму – настільки глибоко увійшла в плоть і кров вірних УПЦ, що ми навіть не помітили, як зростили у своїх рядах відверто російських націоналістів: кліриків та мирян, для яких не лише суверенітет України та автономія УПЦ не є цінністю, але які співчувають тим, що бажали б позбавити безцінного дару від Бога решту українців. Латентні російські націоналісти щонайменше лояльно поставилися до окупації України на півдні та кривавого заколоту сепаратистів і диверсантів на сході. Більш свідомі з них, миряни виявляли дієву підтримку "ополченцям" чи навіть ставали в їхні ряди, клірики благословляли озброєних бандитів, молилися за їх перемогу або й навіть очолювали збройні угрупування. Треба визнати, що реакція на це місцевих єпископів та священноначалія УПЦ в цілому була і залишається щонайменше недостатньо рішучою. Наслідком такої непевності, а подекуди і бездіяльності, як раз і стали випадки агресивного поводження деяких бійців АТО з окремими священиками (про що згадували Ви у відповідному зверненні). Випадки переходу священиків та громад в юрисдикцію УПЦ-КП мають у своїй основі ті самі причини. Несвоєчасне мовчання як зло породило інше зло, і провину ми схильні вбачати насамперед в діях неадекватних кліриків, у бездіяльності ієрархів УПЦ, аніж в нестриманості бійців чи "прозелітизмі" представників КП.

Зауважимо, що відповідні заяви від імені Церкви таки лунали. Але, на жаль, іноді вони були несвоєчасними, не достатньо рішучими, не в повній мірі репрезентативними. Так подекуди потрібне і своєчасне слово ми чули з уст речника УПЦ (нині відстороненого), або ієрарха, який опікується військом, іноді знаходили його у зверненнях ВРЦіРО, скріплених підписом нашого Предстоятеля. Натомість в офіційних заявах УПЦ, не кажучи вже про заяви місцевих єпископів, часто бракувало чітких визначень та декларування конкретних заходів щодо виходу з кризового становища. Такими конкретними заходами могли б успішно слугувати анафеми, проголошені усім, "хто незаконно тримає в руках зброю" і тяжко погрішає проти Євангелія, законів України та міжнародного права. В історії Церкви анафеми бувало застосовувалися не за призначенням, але тепер саме час вдатися до дієвих ліків, які спричиняться до вщухнення військового конфлікту і загоять церковні рани.

Те, що у нас нерідко називають братовбивчим протистоянням, має бути назване війною, і аж ніяк не громадянською. Участь політичного керівництва, спецслужб і навіть регулярних військ РФ у цій війні беззаперечна для кожного, хто бажає бачити і розуміти. Попри те, що Українська Православна Церква послідовно відстоює ідею цілісності і неподільності України, українці досі не почули офіційного рішучого засудження Церквою окупації Криму та спроби відторгнення інших областей України. Це дивує, адже ми вшановуємо святителів, що відлучали від церковних таїнств імператорів та імператриць, котрі зневажали народ і церкву, натомість наше священноначаліє не наважується оголосити анафему навіть іноземним панам, що загарбують надбання народу України і ранять тіло Церкви. Жодним чином це не свідчить про розважливість та високу духовність ієрархів. Беззаконне відчуження частини території України має бути назване окупацією, а Російська Федерація має бути визнана країною-агресором.

На початку березня цього року, у самий розпал спецоперації російських спецслужб з окупації Криму, Ви, як місцеблюститель Київської митрополичої кафедри, зверталися до президента РФ Путіна і патріарха РПЦ Кирила з проханням всіляко посприяти деескалації конфлікту і запобігти розділенню України. Обидва звернення були дуже своєчасними, але, на превеликий жаль, адресати не зважили на Ваші вмовляння і не запобігли протизаконному силовому відторгненню Криму від України. Далі більше – страх відторгнення навис над іншими регіонами, а існування України як суверенної держави опинилося під загрозою. За Богом дане право мирно жити у своїй країні в законних її кордонах безвинно гинуть до сьогодні наші військовики і мирне населення.

У згаданому зверненні до президента РФ Ви висловилися, що “знаєте його як православного християнина”. Це було невиправданим перебільшенням. Г-на Путіна натомість треба віддати анафемі, як винуватця й відповідального за нинішню війну та за злочини проти людяності.

Щодо патріарха Кирила, то сказати, що він нічого не зробив, аби запобігти війні чи зупинити її, – це не сказати нічого. Кров не лише українців, а й громадян РФ – найманців і кадрових військовиків – зокрема на його руках. Патріарх не лише створив надійний тил для кремлівського агресора, але й опустився до відвертого наклепу на українців, адже особисто неодноразово озвучив на увесь світ ту брехню, яку раніше поширювали офіційні та неофіційні речники патріархії. Зокрема про те, що, начебто, в Україні триває громадянська війна, джерелом якої є ніхто інший як уніати та розкольники, що всюди сіють лише ненависть та ворожнечу і протистоять вірним нашої церкви. Наклепами, облесливими промовами, проповіддю ідеології "руського світу" (стрижнем якої є гіпертрофований російський націоналізм, поєднаний з нездоровим есхатологізмом та іншими -ізмами) патріарх не зупиняє війну, а підливає масло у її всепоглинаючий вогонь. Жодному ієрарху ми не дозволимо безвідповідально зводити наклепи на наших братів та сестер, хай навіть таких, що не належать до нашої церкви.

Не великий господин і не отець нам патріарх московський. Ми не згадуємо його за богослужінням, як не згадують його на багатьох інших парафіях. Не бажають чути імені патріарха під час церковних служб тисячі громад УПЦ, але настоятелі не наважуються припинити його поминання, тримаючись "передання старців" всупереч докорам совісті і здорового глузду. Просимо Ваше Блаженство внести ясність у ситуацію, що склалася, і рекомендувати священнослужителям УПЦ обмежитись поминанням імен місцевого єпископа та Предстоятеля УПЦ.

Ми виступаємо рішуче проти насаджання ідеологій та політичних схем, замімікрованих під проповідь християнства. Проповідь Євангелія і проповідь винятковості тієї чи іншої цивілізаційної моделі несумісні. Проповідь вчення Христового і проповідь ідеалів "руського світу" так само несумісні. Ні проросійській (проруській, панславістській), ні прозахідній риториці не місце у наших храмах, у церковних постановах та церковних ЗМІ. Так само риторика в ключі "анти", риторика протиставлення "цивілізації добра" та "цивілізації зла" для нас неприйнятні. І якщо ми, українці, не здатні зупинити потоки свідомості, що, тісно сплітаючись, линуть з Кремля та Чистого провулку, то принаймні на своїй землі і з уст наших ієрархів та кліриків ми бажаємо чути лише слово творче, об’єднуюче та будуюче, без приниження "бездуховного Заходу" (бо це неправда) та звеличення "святої Русі" (бо це ще більша неправда). Зауважимо, що саме неправда, твердо засвоєна простодушними та нерозважливими людьми, сподвигла сотні і тисячі з них взяти в руки збою, щоб убити українця на його ж святій землі, і лише тому, що неправда, як породження диявола, зобразила українця фашистом, людиноненависником, безбожником і запроданцем.

Разом з мільйонами православних українців вважаємо, що сам Бог підводить нас до тієї межі, коли подібно до Авраама і Лота, шляхи котрих в якийсь момент розійшлися, – не для того, щоб розірвати їхні стосунки, а саме щоб їх зберегти і кожному здійснити власне покликання, – історичні шляхи УПЦ та РПЦ мають остаточно розійтися, аби кожна з церков виконувала своє покликання у світі успішно, не спотикаючись на каменях ідентичності.

Згадаймо текст постанови Священного Синоду РПЦ про визнання автокефалії Грузинської Православної Церкви:
«Не имея оснований входить теперь в разбор всего, что с тех пор говорилось и писалось за и против грузинской автокефалии, и оставляя без внимания всякие взаимные счеты, подозрения, предубеждения и печальные недоразумения, мешавшие беспристрастному подходу к данному вопросу, мы теперь имеем счастливую возможность ограничиться лишь самым главным и существенным: по церковным правилам (Всел. IV, 17 и др.), церковные границы должны следовать за государственными».
Отже, лишивши у минулому всіляку упередженість та особисті амбіції, треба визнати, що УПЦ не лише має усі підстави для отримання цілковитої незалежності, але більше того – цього потребує від нас строге слідування канонічному праву Церкви.

Ми пам’ятаємо, що у листопаді 1991-го року воля переважної більшості ієрархів, кліриків, ченців та мирян, що представляли Собор УПЦ, була у тому, щоб випросити у Московської патріархії дарування автокефалії. І це прохання таки було передано в Москву, і розгляд його було відкладено до зібрання Помісного Собору РПЦ. Щоправда після того Помісні Собори збиралися, але згадане прохання не розглядалося. Просимо Ваше Блаженство посприяти тому, аби прохання про дарування цілковитої самостійності нашій церкві було розглянуто Московським патріархатом, а за потреби і Вселенським патріархатом, якнайшвидше.

Ми усвідомлюємо і те, що дарування автокефалії утруднюється зокрема з причини розділеності українського православ’я. Розуміючи, що причина цього розділення не в одній зі сторін конфлікту, а неодмінно в кожній зі сторін (долю провини можна оговорювати окремо), слід виявити всю можливу для Церкви ікономію, поблажливість та протягнути руку помочі нашим братам і сестрам поза УПЦ. Нам не треба боятися вибачитись за минулі і нинішні гріхи, навіть якщо ми у серці вважаємо, що наші провини неспівмірні з їхніми. Христос, що умиває ноги грішникам, являє нам приклад дієвої любові, яка здатна підкорити серце брата. Просимо Ваше Блаженство зробити усе можливе і навіть неможливе для якнайшвидшого загоєння рани церковного розколу.

Знову і знову просимо Ваше Блаженство невпинно і невтомно давати архіпастирську оцінку усім кричущим і суспільно значимим випадкам порушення Божих заповітів та невід’ємних прав громадян України. Спонукайте наш єпископат тримати руку на пульсі подій та відповідно реагувати на виклики часу. Серед багатьох явищ, відповідальну оцінку яким мають дати наші ієрархи, можна згадати сам факт існування так званих "православних армій" на сході нашої країни, факти відкритої дієвої підтримки їх кліриками та монастирями РПЦ, факти проведення сепаратистами безбожних "парадів ганьби", факти відчуження і привласнення борцями проти України майна мешканців Донбасу, факти свідомого знищення ними ж інфраструктури та стратегічних промислових об’єктів регіону тощо.

Очікуємо чергових звернень священноначалія з приводу насилля на ґрунті релігійної та ідеологічної нетерпимості (маємо на увазі пограбування, викрадення, катування, вбивства бойовиками "розкольників", "сектантів", "бендерівців" та ін.), а також звернень на захист прав і свобод кримців, що нині терплять утиски (якщо не сказати гоніння) з боку окупаційної влади.

На решті, просимо дати оцінку діяльності самозваного "офіційного сайту УПЦ" і такої ж фантомної "прес-служби УПЦ" на чолі з В. Анісімовим, котрому Ви не так давно давали інтерв’ю. Вважаємо факт безвідповідальної багаторічної діяльності цієї структури ганьбою для нашої церкви і нашого священноначалія.

Вам, блаженніший владико, промислом Божим судилося бути Предстоятелем церкви, на Вас покладено великий тягар відповідальності за її сьогодення і майбутнє. Пастирська турбота про вірних і християнська любов до “зовнішніх”, мудрість і виваженість у рішеннях, але водночас рішучість і безкомпромісність, коли це необхідно, – усе це якості, без яких архіпастирське служіння немислиме. І це саме ті якості, котрі бажає бачити у Вас Ваша паства.

Можливо, тон нашого звернення є доволі різким, проте продиктовано це не зухвальством, а болем за долю нашої церкви і нашого народу. Сподіваємося бути почутими. Залежно від того, як розгортатимуться наступні події, цей лист від нас може бути не єдиним і не останнім.

Дане звернення вважаємо відкритим, його текст публікуємо на інтернет-сторінці нашої парафії.

Настоятель та парафіяни Димитріївського храму с. Вишнів Ківерцівського р-ну Волинської обл..

29 вересня 2014 року

(Підписи двадцяти парафіян).
Текст звернення російською мовою // «Київська Русь» >>
Стисле викладення змісту звернення (рос.) // «Релігія в Україні» >>
Посилання на «Звернення» у статтях:
Євген ЯКУНОВ. Тінь патріарха Кирила над Україною (укр.) (рос.) >>
Виктор ТРЕГУБОВ. Новый шанс украинского православия (рос.) (укр.) >>
Александр СОЛДАТОВ. Не благая весть (рос.) >> 

Деякі відгуки на звернення:

  1. Протоієрей Андрій Дудченко, публіцист, редактор сайту «Київська Русь», Київська єпархія УПЦ.
    Очень верное, точное и долгожданное обращение от прихода о. Ігор Григола. Многие в нашей церкви разделяют этот крик души. Я готов поставить свою подпись.
  2. Лана Самохвалова, журналістка, авторка спільноти «За Єдину Помісну Церкву» у FaceBook.
    Цей лист священика, який може вважатися гордістю та золотим фондом УПЦ (МП). Воно чесне та воно повне любові.
    Але ми про інше. Цей лист - ще одне попередження митрополії. Воно - нагадування, що паства та клірики втомилися від мовчання. Воно -нагадування, що мовчазна позиція єпископата - зрада пастви та самознищення. І ще одне підтвердження: вся відповідальність за конфлікти УПЦ МП лежить на митрополії.
  3. Володимир Мельник, мирянин УПЦ, професор маркетингу університету Карлоса III, Мадрид, Іспанія.
    Браво! Прекрасное, по-христиански честное обращение!
  4. Протоієрей Ігор Савва, публіцист, Запорізька єпархія УПЦ.
    Согласен, готов подписать. Может быть, нужно подготовить такое обращение от всех православных УПЦ
  5. Юрій Чорноморець, доктор філософських наук, професор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, релігієзнавець, богослов, Київ.
    Я не согласен с абзацем о патриархе, а все остальное достойно того чтобы поддержать вообще и подписью тоже.
  6. Віктор Трегубов, журналіст, Київ.
    Письмо, на мой взгляд, очень сильное и искреннее и являет собой редкий пример, с одной стороны, корректной оценки ситуации клириком МП, с другой - честной попытки поднять проблему в рамках собственной церковной структуры, а не путем ухода из нее. Впрочем, судя по всему, в случае отсутствия ответа уход может вызреть <…>
  7. Протодиякон Віктор Мартиненко, прес-секретар Володимир-Волинської єпархії УПЦ.
    Амінь! То -думки тисяч.
  8. Ірина Преловська , кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.
    И возрадовалась душа моя, читая это! Подписуюсь двумя руками. Удивлена чрезвычайно разумным подходом и изложением.
    И надо было начать войну с РФ, чтобы вдруг появились такие послания, которые полностью соответствуют здравому подходу, содержат совершенно конструктивные просьбы и оценки.
  9. Священик В’ячеслав Лопатко, Нижньогородська єпархія РПЦ.
    Согласен с мнением о том, что обозначенные в письме вопросы должны решаться на, инициированном УПЦ МП, Поместном Соборе РПЦ. С письмом нужно согласиться в части об очищении церковного сознания многих (клириков и лаиков) от политических и националистических мотивов. С письмом нужно согласиться в части о необходимости своевременного, решительного и мужественного реагирования иерархов на происходящее. Но под "своевременным реагированием" не стоит понимать мгновенно высказанное отношение отдельного иерарха, а нужно подразумевать экстренность созыва Собора, на котором и должна быть выработана взвешенная позиция и даже возможное, предложенное в письме, решение об анафематствовании всех тех, кто, являясь христианином (и не только предполагаемого Путина, но и Януковича, и, вполне возможно, - Порошенко, и Турчинова, и Парубия, и Наливайченко, и Авакова, и Фарион, и Яроша, и Тягнибока; (Коломойского уже, кстати, по-своему анафематствовали в Израиле)) действительно совершает убийственные преступления.С письмом, также, можно согласиться в части о перспективе законной автокефалии, но опять же без горячности, спешности и упрямой требовательности, а с осмотрительностью (не потому, что нужно всячески "оттягивать" очевидное право УПЦ на автокефалию, а потому, что религиозное положение в Украине представляет большой риск беспокаянного слияния раскольников с новообразованной законной автокефалией, что будет предательской капитуляцией после стольких лет стояния за правду Церкви Христовой!).С письмом нельзя согласиться в части о возможности самочинного прекращения поминовения Патриарха Московского и всея Руси. Еще раз скажем, что всё это должно быть немедленно рассмотренно на Поместном Соборе по немедленной инициативе УПЦ МП. А Собор, кстати, не нужно долго готовить: с верою в Живого Бога - Духа Святого просто съехаться и начать заседания.
  10. Андрій Ткачук, вірний УПЦ, храм свт. Спиридона, Київ.
    Подписываюсь тоже. Замечательное письмо. Но, боюсь, реакции не будет никакой от митрополии...
  11. Протоієрей Віталій Ейсмонт, публіцист, блогер, УПЦ-КП, Рівне.
    …Головне, що це звернення з'явилося, дякуючи насамперед отцеві Ігор Григола. А звернення досить сильне, погодьтеся - свою потужну хвилю дасть і тому справу зробить.
  12. Юрій Вестель, науковий редактор видавництва «Дух і Літера», філософ, богослов.
    Поддерживаю.
  13. Петро Боканов, розробник програмного забезпечення, Мангайм, Німеччина.
    Полностью поддерживаю. О патриархе всё сказано верно: так, как, к сожалению, есть. Подписываюсь!
  14. Протоієрей Вадим Паєвський, Уманська єпархія УПЦ
    Да... Надо бы ответить на поставленные вопросы. Потому что похожие вопросы витают в головах большинства православных, шепчутся в полутемных уголках храмов, бойко обсуждаются в самых разношерстных компаниях и громогласно озвучиваются на разного рода майданах и вече...
  15. Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, Київ.
    Все в архів! Це ж історія, яка пишеться прямо зараз.
  16. В’ячеслав Горшков, ведучий занять з вивчення Біблії при храмі Преображення Господнього, Київ.
    Согласен!
  17. Протоієрей Юрій Зарафутдінов, Волинська єпархія УПЦ.
    Такі листи треба писати всім небайдужим, тільки тоді наші <…> ієрархи можливо приймуть якісь дії.
  18.  Олена Патола, вірянка УПЦ (МП), журналістка, поетеса, Луцьк.
    Люди сказали те, що болить нам, українським патріотам в УПЦ. Щиро рекомендую ознайомитися всім, кого цікавить ця тема. Дійсно варте.
  19. Тетяна Грушкевич, кандидат юридичних наук, доцент Хмельницького університету управління та права.
    Амінь!
  20. Олександра Левонюк, директор весільного агенства, Київ.
    Про анафему не певна, думаю, вона не торкнеться совісті сепаратистів, бо навряд чи їхня совість жива. А в цілому лист досить актуальний, висловлює думки багатьох!
  21. Протоієрей Павло Лисенко, Київська єпархія УПЦ.
    Підтримую.
  22. Юрій Підопригора, кандидат наук, кафедра природничих наук Університету Тасманії, Гобарт, Австралія.
    Да, я бы под этим тоже подписался.
  23. Тетяна Мартиненко
    ... ну наконец- то!!!! Может быть лёд таки тронется!!!! СПАСИБО ВАМ!!!!
  24. Олекса Череда, іконописець, Львів.
    Я пiдписуюсь пiд цим зверненням! Та закликаю всiх,, в кого в написано що вiн вiрний УПЦ зробити те саме.
  25. Священик Ростислав Хрупчик, Волинська єпархія УПЦ.
    Загалом із листом я згідний.
  26. Олександр Кондаков, боєць 4-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії Украни, Запоріжжя.
    Спасибо за честную позицию и мужество её высказывать и отстаивать .... !
  27. Людмила Троцюк, Володимир-Волинський.
    Підтримую!
  28. Протоієрей Віталій Собко, голова інформаційно-видавничого центру, УПЦ-КП.
    Не все втрачено, якщо в УПЦ (МП) є священнослужителі і миряни, які дотримуються саме такої позиції. Дякую Вам, отче. Читаю і не розумію, чому ми досі не в одній Церкві. І мені дуже шкода, що таких християн і патріотів України РПЦ і далі вважатиме своєю паствою, використовуватиме й захищатиме...
  29. Тетяна Деркач, публіцист, блогер, Київ.
    Впервые за долгое время УПЦ вызвала искреннее восхищение.
  30. Іван Тараненко, музикант, викладач, Київ.
    Господи, дай багатомудрія нашому ієрарху почути це і почати діяти! Амінь!
  31. Ігор Волков, Київ.
    У паствы наболело.
    Подписываюсь с двух рук.
  32. Ірина Клімук, старший викладач Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Луцьк.
    Рідне Полісся мене сьогодні радує: Волинь і Рівненщина почали зміни, хто ж продовжить?
  33. Протоієрей Михайло Димид, викладач Українського Католицького Університету, УГКЦ, Львів.
    Суперовий лист!
  34. Наталя Уманська, Київ.
    Дякую. Ні, ДЯКУЮ. Тільки, якщо чесно, не вірю в те, що да адресата "дійде". Але все одно варто спробувати. Як би ж можна було додати підпис, пидписала б одразу.
  35. Іван Піщита, Київ.
    Чудові тези, хоч до дверей прибивай, аж до останніх двох абзаців, де звучать прохання до тих, в кого самі ж визначили, що просити нічого доброго не можливо.
  36. Лілія Ратушна, Львів.
    Підписуюсь під кожним словом!!!
  37. Протоієрей Сергій Прокопчук, краєзнавець, Сарненська єпархія УПЦ.
    Підтримую Вашу щирість і відкритісь, ціную за ясність у пріоритетах - канонічність церкви, як життєвий принцип. В іншій ситуації, не розділив би деяку різкість у зверненні, але в даний час повністю Вас підтримую.
  38. Марія Сатаєва, Київ.
    І знову запитання, на які ніхто не збирається відповідати <…>
    Якби був відкритий список для збору підписів, то були б вже сотні.
  39. Богдан Хомчеко, редактор інтернет-журналу.
    Цитата: "Просимо Ваше Блаженство посприяти тому, аби прохання про дарування цілковитої самостійності нашій церкві було розглянуто Московським патріархатом, а за потреби і Вселенським патріархатом, якнайшвидше."
    Повністю згоден. Амінь.
  40. Антоніна Виговська.
    Дякую, підтримую, але сумую: як бракувало цих сміливих слів в січні-лютому.....Як можна було все змінити, скільки світлих життів врятувати...однак історія не знає сослагательного відмінку...все по плану Божому....Слава Богу за все!
  41. Протоієрей Віктор Пушко, головний редактор радіостудії «Благо», викладач ВПБА, УПЦ-КП, Луцьк.
    Сміливий і головне чесний вчинок Ігор Григола і пастви.
  42. Наталія Єпіфанова, Київ.
    Підтримую!
  43. Ігор Тихолаз, віруючий УПЦ, журналіст, Київ.
    Підтримую цілком та повністю. Україні потрібен мир та спокій, об'єднатись по справжньому ми можемо лише у молитві та вірі православній.
  44. Олександр Цегельнюк, Запоріжжя.
    Цей процес буде набирати оберти. Справедливо. Досить фарисейських спекуляцій на "братстві": справжні брати-християни мають бути вільні й рівні. Все інше - від лукавого.
  45. Олексій Ширай, Київ.
    Скажу відверто - розчулився. Навіщо Господь попередив ніневітян? Навіщо написали відкритого листа? Щоб піти? Ні! ... Але готові.
  46. Марія Милославська.
    Дуже правильно сказано! Давно пора мати свого патріарха!
  47. Тетяна Пилипович, підприємець, Луцьк.
    Кілька разів бачила цього священика у Луцьку, тепер обов'язково, коли побачу, подякую: приємно знати, що є совісні і сміливі священики!
  48. Ганна
    Алилуя! Підписуюсь під кожним словом, не минаючи "ані титли ніже тії коми". По-доброму заздрю прихожанам Димитріївського храму с. Вишнів Ківерцівського р-ну Волинської обл. Мрію, щоб так мислила уся Церква (мріяти ж бо не забороняється?). Як на мене, ці 20 прихожан зі своїм настоятелем вартують сотні таких патріархів, як Кирило. Звісно, невдовзі знайдуться ті, хто їх звинуватить у "націоналізмі", "помаранчевості" та ще 7 смертних гріхах, також ті, хто скаже, що настрої окремих парафій погоди не роблять, і взагалі проти УПЦ, яка "над" війною, ведеться "брудна кампанія з очорнення" etc. А для мене ці двадцятеро й один і є моя Церква, солона сіль.