вівторок, серпня 18, 2015

ЧИ ГРІХ НЕ ЇСТИ ЯБЛУКА ДО ПРЕОБРАЖЕННЯ?

ЧИ ГРІХ НЕ ЇСТИ ЯБЛУКА ДО ПРЕОБРАЖЕННЯ?

Саме так, я не помилився: «чи гріх не їсти?».

Щодо України і південних регіонів Росії, відповідь має бути ствердною. Принципову відмову куштувати яблука до Преображення тут слід визнати явним порушенням церковного Уставу. Щоб пояснити це, слід звернутися саме до нього – до Уставу (богослужбових книг), а не до думок “обізнаних людей”. <...>

Той факт, що Устав виокремлює саме виноград з усіх плодів, пояснюється доволі просто. Крім того, що виноград був однією з найпоширеніших культурних рослин християнського Сходу, саме з нього виготовляється вино, яке потім перетворюється на Літургії в Кров Христову, і саме з виноградною лозою порівнює Себе Господь в Євангелії (Ін. 15: 1-2) – про що прямо і говориться в молитвах «на благословення грон» і «на споживання грон». <...> Для благословення початків винограду, очевидно, на Сході було просто обрано найближче за часом велике свято (яким стало Преображення Господнє – Ред.).

Що ж стосується решти плодів, то Устав тут вже не виділяє одних з-поміж інших: початки будь-яких овочів, фруктів і ягід повинні однаково благословлятися свого часу молитвою – що перегукується зі старозавітною вимогою (Вих. 23:19): «Початки твоєї землі принесеш в дім Господа, Бога твого». “Початки”, нагадаю, – це перші дозрілі плоди.

Проте в північній частині Русі слідувати вказівкам Уставу, поміщеним під 6 серпня (день Преображення за старим стилем – Ред.), виявилося неможливим: якщо виноград тут де і вирощують, то дозріває він значно пізніше. І очевидно, що саме бажанням хоч якось дотриматися звичаю, описаного у Статуті, і наміром хоч щось “освятити” на свято Преображення можна пояснити той факт, що на півночі виноград був “замінений” на інші плоди, найбільш тут поширені, які дозрівають саме до серпня місяця, – яблука. Ця заміна і була відзначена в московських виданнях Требника.

І тепер слід зазначити наступні очевидні речі.

1. Церковний Устав абсолютно ніяк не виділяє яблука серед інших плодів: згідно з Уставом їх початки слід благословляти тією ж молитвою, що і початки будь-яких інших овочів і фруктів.

2. Яблука не мають ані найменшого відношення ні до події преображення Господа Ісуса Христа на Фаворі, як воно описано в Євангелії, ні до статутного церковного богослужіння в цей день.

3. Статут наказує благословляти молитвою не просто будь-які плоди, але саме їх “початки”, і робити це, відповідно, у час «коли що дозріває» – тобто разом зі збором першого врожаю.

4. Зауваження Московського Требника, що у свято Преображення в північній (“Великій”) Русі благословення початків винограду замінюється благословенням яблук, не може бути віднесено до України і південних регіонів Росії, не кажучи вже про Молдову. Тут перші плоди яблук дозрівають значно раніше – у липні і навіть у червні.

5. Нарешті, сама заборона на куштування винограду до благословення його початків і покарання тим, хто цю заборону порушив, є частиною чернечого статуту і має безумовно співвідноситися з реаліями общинного монастирського життя (де братія обробляла спільні для всіх виноградники і мала спільну трапезу).

Що ж ми маємо? У житті українських парафій, а не древньої Лаври святого Сави?

Чи приносять парафіяни початки усіх плодів, що вирощують (огірків, помідорів, цибулі, картоплі і т. д. – без будь-яких винятків), в храм на благословення – як це прямо наказує монастирський Устав? Ні.

Чи можна якось розумно пояснити для України заміну уставного благословення винограду в середині серпня саме на яблука? Ні.

Нарешті, що ж саме деякі наші українські парафіяни, котрі ревно тримуються неуставного “звичаю” не споживати яблук до Преображення, роблять початками цих фруктів? Вони їх… Викидають.

...Ставлення до початків плодів – дуже дбайливе, майже сакральне.

У кращому випадку – закривають у вигляді варення. Але в основній масі своїй – викидають. Хоч і Святе Письмо, і Устав ясно вказують на прямо протилежне ставлення до початків плодів – дуже дбайливе, майже сакральне. Перші дозрілі плоди будь-якої рослини, що ми виростили своєю працею, повинні, відповідно до Уставу, освячуватися молитвою, а не викидатися гнити на смітник або згодовуватися свиням. І даний припис Уставу стосується, безумовно, і яблук в тому числі.

Таким чином, чи відповідає і букві, і духу Уставу “звичай” деяких наших єдиновірців тут, в Україні, не куштувати перші плоди яблук, а викидати їх? Ні, не відповідає. Більше того – є прямим порушенням. І навіть виготовлення варення з початків яблучних плодів не може служити виправданням. Адже молитва «над усяким плодом» має знаменувати собою ні що інше як початок збору врожаю. І тоді виходить, що початки таки збираються – без будь-якої молитви, ніби їх і немає зовсім, але пізніше, місяць чи два потому, коли збір досягає свого піку, ревні прихильники нестатутного звичаю раптом “роблять вигляд”, буцімто врожай тільки-но розпочався і наче ці серпневі плоди – і є перші, що дозріли...

Яким же бачиться вихід? І духовенство, і парафіяни в Україні повинні знати, що характерна для північної Русі зв'язка “яблука-Преображення” (аж до іменування цього свята неймовірним «яблучним Спасом») нас і нашої країни ніяк не стосується. Потім, парафіяни, які займаються сільським господарством, мають бути більш послідовними: якщо благословляти молитвою збір нового врожаю, то поширювати цей звичай не на одні тільки яблука ( і духовенство тут має пам'ятати про прямі свої обов'язки). Якщо ж хто сам не освячує молитвою початок збору, скажімо, картоплі зі свого городу, то він не повинен засуджувати і тих, хто аналогічно НЕ освячує молитвою збір яблук. Нарешті, яблука слід благословляти саме тоді, коли цього вимагає Устав – коли дозрівають перші плоди.

А викидання початків яблук на смітник або згодовування їх худобі навряд чи може бути названо чеснотою, яка заслуговує на схвалення і наслідування...

Протоієрей Василь Мандзюк, клірик Київської єпархії УПЦ.

Опубліковано на religion.in.ua

Переклад українською fb.com/dobracerkva

пʼятниця, серпня 07, 2015

Поховано загиблого за Україну воїна Віктора Михальчука

Поховано загиблого за Україну воїна Віктора Михальчука

5 серпня у селі Піддубці було відспівано та перепоховано останки загиблого під Іловайськом 26 липня 2014 року старшого лейтенанта, заступника командира роти 51-ої ОМБ Віктора Михальчука, 09.V.1982 р. н. Боєць вважався зниклим безвісти, допоки його рештки не було ідентифіковано за результатами ДНК-аналізу.

У ніч з 4 на 5 серпня труну з тілом загиблого воїна уклінно і зі сльозами зустріли у Піддубцях, звідки родом Віктор, і провадили до Борохова, де проживав герой і де полишив вдову та двох малолітніх дочок.


У будинку загиблого було відслужено заупокійну літію. На молитву зібралися семеро священиків Ківерцівського округу на чолі з благочинним прот. Олександром Кондратюком. Опісля до собору священиків приєднався прот. Миколай Лафета і розпочалася хресна хода з тілом героя до села Піддубці. Процесію супроводжував духовий оркестр Ніціональної Гвардії, що виконував жалобні твори, які щемили серце і налаштовували на глибоке переживання великої втрати. Сумна музика чергувалася з жалобними піснеспівами церковного хору.


У Піддубцях загиблого героя зустрічали місцеві жителі та духовенство Луцького округу на чолі з секретарем Волинської єпархії прот. Миколаєм Бондаруком, який перед початком відспівування звернувся з пастирським словом до громади. Після тривалого прощання зі спочилим у старовиному і величному Покровському храмі процесія вирушила до кладовища. Тут зі словом співчуття до присутніх звернулися прот. Миколай Лафета, сільський голова Горбатюк Борис Олексійович та інші поважні особи. Під залп автоматів тіло раба Божого Віктора віддали землі, поховавши поряд з іншим героєм – Сергієм Писаруком.


Разом з жителями довколишніх сіл та міста Луцька прощалися з героєм і представники громади села Вишнів разом з настоятелем свящ. Ігорем Григолою. Молилися з усіма також кілька священиків Київського Патріархату.

Згідно з рішенням голови Луцької РДА 5 серпня оголошено Днем жалоби. На державних установах цього дня приспущено прапори.

Царство Небесне і вічна пам'ять бійцям, що поклали душі й тіла за визволення своїх братів і сестер з неволі ворожої.

Герої не вмирають!

Фото >>>

пʼятниця, липня 31, 2015

Почему другие народы плохо относятся к России?

Святой Николай Японский о бедствиях России 

Выдержки из дневников равноапостольного Николая (Касаткина)

19 июля (1 августа) 1904 г. Понедельник

Бьют нас японцы, ненавидят нас все народы, Господь Бог, по-видимому, гнев Свой изливает на нас. Да и как иначе? За что бы нас любить и жаловать? Дворянство наше веками развращалось крепостным правом и сделалось развратным до мозга костей. Простой народ веками угнетался тем же крепостным состоянием и сделался невежествен и груб до последней степени; служилый класс и чиновничество жили взяточничеством и казнокрадством, и ныне на всех степенях служения – поголовное самое бессовестное казнокрадство везде, где только можно украсть. Верхний класс – коллекция обезьян – подражателей и обожателей то Франции, то Англии, то Германии и всего прочего заграничного; духовенство, гнетомое бедностью, еле содержит катехизис, – до развития ли ему христианских идеалов и освящения ими себя и других?.. И при всем том мы – самого высокого мнения о себе: мы только истинные христиане, у нас только настоящее просвещение, а там – мрак и гнилость; а сильны мы так, что шапками всех забросаем... Нет, недаром нынешние бедствия обрушиваются на Россию, – сама она привлекла их на себя. Только сотвори, Господи Боже, чтобы это было наказующим жезлом Любви Твоей! Не дай, Господи, вконец расстроиться моему бедному Отечеству! Пощади и сохрани его!

20 мая (2 июня) 1905. Пятница

Не морская держава Россия. Бог дал ей землю, составляющую шестую часть света и тянущуюся беспрерывно по материку, без всяких островов. И владеть бы мирно ею, разрабатывать её богатства, обращать их во благо своего народа; заботиться о материальном и духовном благе обитателей её. А русскому правительству всё кажется мало, и ширит оно свои владения всё больше и больше; да ещё какими способами! Маньчжуриею завладеть, отнять её у Китая, разве доброе дело? «Незамерзающий порт нужен».
На что? На похвальбу морякам? Ну вот и пусть теперь хвалятся своим неслыханным позором поражения. Очевидно, Бог не с нами был, потому что мы нарушили правду. «России нет выхода в океан». Для чего? Разве у нас здесь есть торговля? Никакой. Флот ладился защищать горсть немцев, ведущих здесь свою немецкую торговлю, да выводить мелких жидов в больших своими расходами, много противозаконными. Нам нужны были всего несколько судов, ловить воров нашей рыбы, да несколько береговых крепостей; в случае войны эти же крепости защитили бы имеющиеся суда и не дали бы неприятелю завладеть берегом. «Зачем вам Корея?» — вопросил я когда-то адмирала Дубасова. «По естественному праву она должна быть наша, — ответил он, — когда человек протягивает ноги, то сковывает то, что у ног; мы растём и протягиваем ноги, Корея у наших ног, мы не можем не протянуться до моря и не сделать Корею нашею». Ну вот и сделали! Ноги отрубают!

И Бог не защищает Свой народ, потому что он сотворил неправду. Богочеловек плакал об Иудее, однако же не защитил её от римлян. Я, бывало, твердил японцам: «Мы с вами всегда будем в дружбе, потому что не можем столкнуться: мы — континентальная держава, вы — морская; мы можем помогать друг другу, дополнять друг друга, но для вражды никогда не будет причины». Так смело это я всегда говорил до занятия нами отбитого у японцев Порт-Артура после китайско-японской войны. «Боже, что это они наделали!» — со стоном вырвавшиеся у меня первые слова были, когда я услышал об этом нечистом акте русского правительства. Видно теперь, к какому бедствию это привело Россию.

Но поймёт ли она хоть отныне этот грозный урок, даваемый ей Провидением? Поймёт ли, что ей совсем не нужен большой флот, потому что не морская держава? Царские братья стояли во главе флота доселе, сначала Константин Николаевич, потом — доселе Алексей Александрович, требовали на флот, сколько хотели, и брали, сколько забирала рука; беднили Россию, истощали её средства, — на что? Чтобы купить позор! Вот теперь владеют японцы миллионными русскими броненосцами. Не нужда во флоте создавала русский флот, а тщеславие; бездарность же не умела порядочно и вооружить его, оттого и пошло всё прахом. Откажется ли же ныне Россия от не принадлежащей ей роли большой морской державы? Или всё будет в ослеплении — потянется опять творить флот, истощать свои средства, весьма нужные на более существенное, на истинно существенное, как образование народа, разработки своих внутренних богатств и подобное? Она будет беспримерно могущественною, если твёрдо и ясно сознает себя континентальною державою, и хрупкою и слабою, как слаб гермафродит, если опять станет воображать о себе, что она великая и морская держава и потому должна иметь большой флот, который и будет в таком случае всегда добычею врагов её и источником позора для неё. Помоги ей, Господи, сделаться и умнее и честнее!.. Исстрадалась душа из-за дорогого Отечества, которое правящий им класс делает глупым и бесчестным.

Скачать листовку >>>

Источник

середа, червня 10, 2015

Про посвяту Богові всього нашого життя

Володимир Шолох. Про посвяту Богові всього нашого життя
Автор: Володимир Шолох, перекладач, публіцист

Є християни, котрі живуть в миру, працюють на роботі, дбають про свої родини, і при цьому відчувають себе «недохристиянами» через те, що до церкви у них виходить ходити лише зрідка. При цьому монахи, священики і взагалі всі, хто має доступ до вівтаря або просто часто ходить на служби, сприймаються ними як християни повноцінні. Така точка зору на себе і свою діяльність виникає, на мій погляд, з кількох причин.

Перша причина – звичне сьогодні, але у корені невірне розуміння християнами заповіді про суботній спокій. Серед нас побутує спрощене уявлення про те, що в суботу не можна нічого робити, і за Писанням наче так воно і виходить: «Пам'ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і роби в них усякі справи твої, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби в нім ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні віл твій, ні осел твій, і всяка худоба твоя, ні прибулець, що в оселях твоїх; бо у шість днів створив Господь небо і землю, море і все, що в них, а дня сьомого спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його» (Вих.20:8-11). Багато з тих, що читають цей текст не замислюються про слова «субота для Господа, Бога твого», з яких випливає, що суботній спокій – особливий вид жертвопринесення, що субота – це жертва своїм часом. При цьому з Євангелія ми знаємо, що старозавітні священики, що буквально в поті чола трудилися у суботу в храмі, своєю працею цієї заповіді не порушували (Мф.12:5). Висновок простий: праця заради Бога не є порушенням заповіді про суботу.

Ще однією розповсюдженою помилкою є перенесення суботнього неробства на недільні та святкові дні. Ця помилка закріплюється розповідями в наших книжках, де йдеться про небесну кару тим, хто наважувався порушувати спокій недільного дня. Таке перенесення свідчить про те, що слова ап. Павла про посвячення всієї нашої діяльності Богу лишилися або не почутими нами, або не зрозумілими: «Все, що робите, робіть від душі, немов Господеві, а не для людей» (Кол.3:23). Якщо у Старому Завіті нормальним було віддавати Богу лише один день з семи, то норма Нового Завіту – віддавати Йому все своє життя, присвячувати Йому все, що тільки ми робимо (з цього випливає також, що християнам не варто займатися тими видами діяльності, які не можна присвятити Богові). Отже, для християн субота як служіння Богу – все їхнє життя.

У християнстві також кардинально змінилися межі «сакрального/профанного»: нечистота для них може бути тільки моральною (Мк.7:18-23). Змінилося і ставлення до храмового простору: у Старому Завіті житлом Бога на землі вважалася скиния, а потім єрусалимський храм. У Новому Завіті храмами є зовсім не будівлі, а самі християни: «Хіба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас?» (1Кор.3:16). Наші кам'яні та дерев'яні «храми» – не доми Божі, а місця євхаристійних зібрань Церкви. Для християн і вони самі, і весь створений світ – Божа оселя, і тому необхідна турбота про своє тіло і навколишній світ стає для них бого(-)служінням. І миття у душі, і прибирання квартири, і служіння будь-якій людині як живому образу Творця – все це може і має бути для нас богослужінням.
Треба зауважити, що таке ставлення до дня спокою виникло ще в старозавітному іудаїзмі. Про знаменитого рабина Гіллеля, який жив незадовго до Христа, розповідають наступне. Займаючись Торою, Гіллель ніколи не забував про земні справи: турботу про здоров'я він вважав важливою, богоугодною справою. Якось раз, коли він йшов з єшиви (єврейського релігійного вишу – ред.), учні поцікавилися, куди він йде.
– Йду чинити богоугодну справу, – відповів Гіллель.
– Яку?
– Митися.
– Хіба це така вже богоугодна справа?
– Звичайно. Подивіться на статуї царів в театрах і цирках. Той, хто їх миє і чистить, не тільки отримує за це плату, але і користується пошаною і повагою. А надто має стежити за собою людина, створена за образом і подобою Божою.
Друга причина неусвідомлене ставлення до громадської сторони християнського життя як до єдино можливої. Збиратися для Євхаристії, піклуватися про нужденних членів громади – це, дійсно, деякі з найважливіших складових християнського життя, але не єдині. У ранній Церкві зовсім не всі християни могли брати участь у кожному євхаристійному зібранні своєї громади, багато з них були рабами. Зв'язок з громадою підтримувалася насамперед самостійним причащанням. Дари Євхаристії тим, хто не зміг на неї прийти, приносили диякони і диякониси. Звичайною практикою в деяких місцях було запасатися Святими Дарами на тиждень: ними причащалися щодня, до наступного євхаристійного зібрання. Зрозуміло, що зараз навряд чи хтось із священиків дасть мирянину Св. Дари для самостійного причастя. Певною заміною цієї практики у наші дні може бути щоденна пам'ять про попереднє причастя і очікування наступного.

Окрім участі в Євхаристії християн об'єднував звичай, запозичений Церквою з іудаїзму, молитися в певний час доби. Цей звичай розвинувся у нас в богослужіння добового кола: утреню, служби 1-го, 3-го, 6-го і 9-го часів, вечірню. Брати участь у цих службах можна не тільки в зібраннях, але й самостійно, як це з найдавніших часів роблять християни Греції і як це колись було на Русі. Миряни, звичайно, не молилися вдома за монастирським статутом, важливо було молитися приблизно в один час з усіма. Що нам заважає читати хоча б «Отче наш» вранці (утреня з 1-им часом), о 9-ій годині ранку (3-ій час), опівдні (6-ий час), о 3-ій годині дня (9-а година) і над вечір? Так, це схоже на намаз, але його принцип мусульмани запозичили у давніх християн.

Нарешті, третя причина недостатнє усвідомлення своєї усиновленості Небесному Отцеві. Вже давно у православ'ї стало звичним уявлення про Церкву як про багатошарову ієрархічну структуру, що нагадує земне царство: Христос – Цар, Богородиця – Цариця-Мати, їх небесні наближені – ангели і святі, їх земні представники – духовенство, і, нарешті, їх раби – прості християни. Але таке уявлення про Церкву і наше місце у ній не відповідає вченню Христа і апостолів. Для Христа ми не раби, а друзі (Ін.15:15), для Його Отця всі ми – сини і дочки (Рім.8:14-17), обраний Ним народ священиків, що приносить духовні жертви (1Пет.2:5). Церква для апостолів велика родина Бога і Його дітей, що зодягнені в Його Сина та настановлювані Його Духом. Навіть не беручи участь з тих чи інших причин в громадському житті Церкви, ми не втрачаємо дару усиновлення Богові і можемо мати спілкування в молитві з Небесним Отцем, звертаючись до Нього з дитячою простотою і дякуючи Йому за все.

Отже, не тільки участь у богослужбових зібраннях і часте причащання роблять християнське життя повноцінним, а й ставлення до свого повсякденного життя і роботи як до служіння Богові – нашому Отцеві, і коротке, проте часте звертання до Нього з молитвою, і постійне прагнення до виконання Його заповідей. Нарешті, до свого життя на роботі і в сім'ї можна ставитися як до апостольства: як апостоли часто знаходилися в дорозі і жили серед чужих по духу людей, звіщаючи їм Христа і Його Царство, так і ми можемо усюди свідчити про Христа навіть без слів, однією своєю поведінкою (1Пет.3:1-2).

субота, травня 02, 2015

Молитва за постраждалих від землетрусу

Молитва за постраждалих від землетрусу жителів Непалу

«Господи, Боже Всемилостивий, зглянься з висоти слави Твоєї на постраждалих від негоди жителів (назвати країну). Відвідай і підтримай усяку душу знедолену, особливо дітей, немічних та літніх людей. Даруй їм поживу та міцне здоров’я. Тим, що лишилися без житла, допоможи здобути нове помешкання. Скаліченим подай одужання, загиблим упокоєння, а родинам їхнім утішення. Бо Ти благий і чоловіколюбний Бог єси, і Тобі славу возсилаєму, Отцю і Сину і Святому Духу нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Такими словами молилася громада села Вишнів за тяжко постраждалих від стихійного лиха жителів Непалу.

понеділок, квітня 13, 2015

Парафіяни Димитріївського храму рекомендують тверезницький спосіб життя

 Обітна грамота. Обітниця тверезості

Слава Богу! Ми запровадили на парафії «Золоту книгу тверезості» і тепер у ній шість записів…

У Світлий понеділок наприкінці літургії обітницю тверезості строком на один рік дали настоятель громади та п’ятеро парафіян (а саме: Чиж Любов, Цитар Ганна, Наменюк Лариса, Ковальчук Ганна, Гусак Галина).

Про намір запровадити на парафії практику давання Богові обітниці тверезості парафіян було попереджено ще до початку Великого посту. Цій темі присвячено було окремий випуск «Вишнівського благовісника». Отже кожен парафіянин мав можливість і час для того, щоб обміркувати це питання і прийняти те чи інше рішення.

15-04-2015 22-22-18

Богослужіння цього дня закінчилося привітанням парафіянами ієрея Ігоря з Днем народження та хресною ходою довкола храму з читанням воскресних євангелій.

неділя, квітня 12, 2015

Нашій громаді подаровано нове напрестольне Євангеліє

Напрестольне богослужбове Євангеліє українською мовою.

Христос воскрес!

І ще одна радість.

На сьогоднішній Пасхальній всенічній на престолі лежало уже нове напрестольне Євангеліє в українському перекладі, подароване храму нашими добрими парафіянами, молодою сім’єю Віталія та Тамари Ковальчуків.

Євангеліє придбано у крамниці Києво-Печерської Лаври  і того ж дня замовлено виготовлення шкіряного з металевими накладками окладу. Таким чином до свята Воскресіння Христового ми отримали гарне червоне “пасхального” вигляду Євангеліє.

Це цікаве видання. На сторінці Видавничого відділу УПЦ так розповідається про нього.

Нашій громаді подаровано нове напрестольне Євангеліє «До 1025-річчя Хрещення Русі побачило світ Богослужбове Євангеліє українською мовою. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира репринтне відтворення з видання 1938 року з виправленнями та доповненнями здійснив Видавничий відділ Української Православної Церкви.

Фоліант видано до ювілею Хрещення Русі, а також до 1150-річчя Моравської місії святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. «Щоб і ви були причислені до великих народів, які Бога славлять своєю мовою», — такі слова із житія блаженного учителя Константина Філософа (у чернецтві Кирила – одного з братів-просвітителів слов’ян) стоять на авантитулі книги.

Богослужбове Євангеліє українською мовою, з якого зроблено репринт, побачило світ у Синодальній типографії у Варшаві в 1938 р. Книгу було надруковано «благословенням Священного Синоду Святої Автокефальної Православної Церкви в Польщі й Блаженнішого Діонисія, Митрополита Варшавського і всієї Польщі, Священно-Архимандрита Почаївської Свято-Успенської Лаври».

Український текст для неї було взято з видання Московського Синодального друку 1907 р., затвердженого Святішим Синодом Руської Православної Церкви в 1905 році.

За словами голови Видавничого відділу УПЦ протоієрея Володимира Савельєва, відтепер існує можливість за богослужінням використовувати канонічний текст Євангелія українською мовою, затверджений вищою владою Руської Православної Церкви.

Цей переклад здійснив відомий фахівець Филип Морачевський, але йому не довелося побачити свою працю надрукованою. Усі Євангелія видавалися окремо. Спочатку було видано три: від Матвія, від Луки й від Марка. Останнє, четверте — Євангеліє від Іоанна — побачило світ 1911 року. Особливість цих видань полягала в тому, що в них поруч було розміщено два тексти: українською та церковнослов’янською мовами. Це було досить незручно для використання її під час богослужіння і 1938 року для потреб парафій, з благословення Священного Синоду Польської Автокефальної Православної Церкви та Блаженнішого Діонісія, Митрополита Варшавського, книга була перевидана.

Треба зауважити, що Митрополит Діонісій був священноархімандритом Почаївської Успенської Лаври, тому і друк богослужбового Євангелія здійснювався, насамперед, для Волині — тієї частини України, яка на той час перебувала під владою Польщі. Звісно ж, церковна влада, йдучи назустріч віруючим і усвідомлюючи необхідність читання Святого Письма рідною мовою, піклувалася про видання Богослужбового Євангелія.

Чим цікавий текст? Насамперед, це жива українська мова. Без побутової лексики, без спрощень, але й без надлишку церковнослов’янізмів. З часом текст доопрацьовували й Академія наук, і Церква підключала свої сили, тож нинішній варіант важко назвати перекладом самого Морачевського, але саме ця людина стояла біля витоків.

Специфіка нинішнього репринтного видання полягає в тому, що це — український текст, але набраний спеціально створеним шрифтом, ідентичним церковнослов’янському. В цей шрифт введено літеру «ї», розставлено наголоси над словами, що значно полегшує читання Євангелія вголос.

Видавничим відділом збережено та відновлено всі графічні елементи видання 1938 року: гравюри, оздоблення, орнаменти. Внесено низку уточнень, додано нумерацію сторінок, адже в першоджерелі, відповідно до друкарської традиції тих років, стоять лише номери аркушів.

Складається Євангеліє з усіх необхідних для богослужіння розділів.

Тут розміщено не лише Євангелія чотирьох євангелістів, а й богослужбові вказівки: покажчик, яке саме Євангеліє на кожен день слід читати впродовж тижнів усього року; покажчик Євангелій Святої Чотиридесятниці і Страсного Тижня; 12 Страсних Євангелій тощо.

Також подано збірник 12-ти місяців — покажчик празників Господніх, Богородичних і видатних святих; Євангелій на ранніх і Євангелій на Літургіях; загальні Євангелія святим, що їм правимо службу; за упокій, на всі дні, на всяку потребу.

Окремо викладено Євангелія, що читаються у Святий Великий Четвер на Літургії, на умиванні і по умиванні ніг, і у Святу Велику П’ятницю».

Сторінка видавничого відділу УПЦ

вівторок, січня 20, 2015

Громада села Вишнів долучилася до справи придбання і передачі автомобіля бійцям АТО

Громада села Вишнів долучилася до справи придбання і передачі автомобіля бійцям зони АТО

20 січня біля приміщення Ківерцівської райдержадміністрації відбулася урочиста передача автомобіля, придбаного за кошти жертводавців, на потреби бійців АТО, – повідомляє сайт Ківерцівської РДА.

Наменюк Ярослав, боєць НГУ Голова РДА Андрій Киричук, керівник апарату РДА Юрій Бондарчук та очільник місцевої Самооборони Сергій Гетманчук, побажавши військовослужбовцям швидкого повернення додому з перемогою, урочисто передали ключі від автомобіля жителю с. Вишнів, бійцю в/ч 3017  Національної гвардії Ярославу Наменюку, який по закінченню відпустки та реабілітації знову повертається у зону АТО. Ярослав у свою чергу подякував усім за добру справу та відмитив, що у транспорті зараз є гостра необхідність, адже відсутність автомобіля унеможливлює вивіз поранених з зони бойових дій та доставку продуктів харчування на передову.

Чиж Любов Василівна, скарбник храму Димитрія Солунського с. Вишнів До збору коштів на придбання автомобіля долучились територіальні громади, приватні підприємства, підприємці та звичайні жителі Ківерцівського району. 10 000 гривень до спільної справи додала релігійна громада с.Вишнів. Варто зауважити, що така сума склалася з посильного внеску парафіян Димитріївського храму, коштів, наданих головою Борохівської сільської ради (що опікується і селом Вишнів), та пожертв окремих благодійників, що побажали лишитися не названими. На вручення автомобіля бійцю прибула представник сільської громади Чиж Любов Василівна. Вона також побажала бійцям перемоги та зазначила, що першочергове завдання для усіх нас сьогодні – забезпечення миру на нашій землі, а отже наша моральна і матеріальна підтримка військовослужбовців є надзвичайно важливою.

Загалом спільними зусиллями було зібрано 47 тис. грн., з яких 30 тис. грн. використали на придбання автомобіля. Решту коштів буде скеровано на придбання військової амуніції, обмундирування та технічних засобів.


Щиро дякуємо усім хто долучився до збору коштів. Особлива подяка сільським радам за допомогу, надану при зборі коштів та продуктів харчування бійцям АТО та працівникам приватного підприємства “Ривеніс”, які безкоштовно відремонтували придбаний автомобіль.

Організація

Сума

1

П-ць Мосійчук С.О.(с.Тростянець)

10000,00

2

Релігійна громада с.Вишнів

10000,00

3

СГВК «Серпанок»

5000,00

4

Самооборона м.Ківерці

3000,00

5

Журавичівська сільська рада

2500,00

6

П-ць Каленюк А.О.(с.Тростнець)

2000,00

7

СГВК «Довіра»

2000.00

8

Озерська сільська рада

1040,00

9

Липненська сільська рада

1000.00

10

Тростянецька сільська рада

1000,00

11

СГВК «Прилуцький»

600,00

12

Берестянська сільська рада

500,00

13

Борохівсьука сільська рада

500,00

14

Бугайчук Тетяна Павлівна

500,00

15

Грем’яченська сільська рада

500,00

16

Дернівська сільська рада

500,00

17

Дубищенська сільська рада

500,00

18

Жорнищенська сільська рада

500.00

19

Звірівська сільська рада

500,00

20

Карпилівська сільська рада

500,00

21

Озерцівська сільська рада

500,00

22

Олицька сільська рада

500,00

23

Покащівська сільська рада

500,00

24

Сильненська сільська рада

500,00

25

Сокиричівська сільська рада

500,00

26

Суська сільська рада

500,00

27

Холоневицька сільська рада

500,00

28

Хорлупівська сільська рада

500,00

29

Дідичівська сільська рада

400,00

 

Всього

47040,00

За матеріалами kivadm.gov.ua та kivertsi.com.ua

Додамо до сказаного вище, що по прибутті автомобіля у село Вишнів, настоятель Димитріївського храму священик Ігор відслужив чин благословення автомобіля. А найближчими днями військовий “Бобик”, щільно набитий свіжоспеченими вишнівськими пирогами, повезе воїна Ярослава у зону АТО, де наші хлопці невтомно несуть подвиг захисту і оборони Вітчизни. Поможи їм, Господи, і збережи їх!

Світлини на Google+  >>