Різанина в Сагрині — події, що сталися 10 березня 1944 у селі Сагринь (пол. Sahryń, Грубешівський повіт, Люблінське воєводство, нині Польща) — спланована і проведена бойовиками (у кількості 800 осіб) польської Армії Крайової та Батальйонів Хлопських акція зі знищення місцевого українського населення бойовиками.
Недовго нападникам опиралось 20 осіб з УДП, чий пост знаходився у селі. У ході акції село було оточено бойовиками АК і БХ, спалено понад 300 селянських будинків, вбито 600—1000 українців. Серед них 70% становили жінки та діти. Більшість загиблих перед смертю зазнали знущань і тортур. Серед загиблих від рук АК були і поляки з Сагрині. Біля 14:00 нападники покинули село, а згарища почали грабувати поляки з сусідніх селищ.
РАПОРТ СВЯЩЕНИКА СЕЛА МОДРИНЬ (орфографію збережено)
«Одсім доношу, що село Модринь, дня 13.ІІІ.ц.р. є зовсім спалене бандитами. Залишилася лишень одна вулиця – Стависька. Дім парафіяльний також є спалений. Залишилась стодола і хлів. Я ратуючи перед тим церковні річі, котрі передав на схованку до Грубешівського Собору сильно простудився й лежу хворий. Серед парафіян є вбитих 10 осіб.
В донесенні попередньому я поминув той факт, що Священик Лев Коробчук є вбитий. Він і 20 чоловік, що разом з ним боронилися є жорстоко перерізані вздовж на половину. Матушка о.Василія Ляшенко є задушена, а дитина вбита. Він сам, о.Ф.Ковальчук і Настоятель с.Сагриня з родинами уціліли. В Шиховичах є 100 чоловік вбитих, село спалено й тільки Церква уціліла. В Теребіні Церква й біля Церкви около 30 хат уціліло. В Сагрині церква й село спалено й вбитих є около 400 чоловік.
В М’ягкому Церква й село спалене.
В Ласкові Церква й село спалене.
Спалені села: Турковичі, Пасіка, Загайник, Маложів і Верешин (не справджено). Парафії: Ласків, М’ягке й Сагринь зліквідовані всеціло, парафії: Теребінь, Модринь, Шиховичі – наполовину.
Матушка о.Р.Гурко з Черничина говорила мені, що від’їзджає з Черничина й більше не думає вертати. Тому покірно прошу призначити мене на становище Настоятеля с.Черничина, бо в Модрині Священик не виживе й Модринь належало б долучити для взміцнення Шихович.
Настоятель Свящ.М.Камінський».
=============================================
– 10 березня 1944 року, коли вже почались масові депортаційні акції до Радянської України почали горіти Сиховичі. То село розташоване від Модриня, з якого я виводжусь десь на 8 кілометрів, – згадує Віталій Сівак. – Потім, уранці горів Ласків. Пішла чутка, що масово розстрілюють, розправляються з українцями. Ми тоді з братом підводою виїхали на трасу до Грубешева. І за нами всі, хто тільки був. З Модриня, з Модринця почали тягнутися до Грубешева. Таким чином ми й спаслися. А взагалі з Модриня, з села, в якому я родився, протягом того часу загинуло більше сотні чоловік. В самій страшній акції, яку виконував «Ryś», загинуло 17 чоловік.
В квітні, коли перейшов фронт, Сіваки повернули з Грубешева до свого села. Надіялись, що в кінці буде порядок, що вкінці будуть нормально жити. Навіть почали будувати нову хату. Звели зруб. Одначе їхні сподівання не виправдалися, тому що терор продовжувався ще гірший. Говорили прямо: «Виїжджайте!». ??ожної ночі, те що не догоріло в березні почали знову запалювати, почали стріляти.
– Покійна мама весь час говорила: «їхати, виїжджати, куди-небудь, аби тільки спасти своє життя» – додає Сівак. – Життя на цій землі було вже неможливе. Вдень їде державна поліція з пов’язками на руках, а вночі, ті ж самі, ходять і розстрілюють. Восени стало відомо, що нас будуть переселювати. Треба було виїжджати. Зиму ще перебули. А навесні оформили всі документи і виїхали до Сокаля. Там ми побули до Трійці. А звідси відправили нас під Херсон. Там ми побули півтора року, а в 1946 році ми втікли звідти. Нас не пускали, але ми виїхали підпільно. Ми вночі добрались у Херсон, а пізніше три неділі їхали на захід в надії, що переїдемо за Буг, додому на нашу Батьківщину. Приїхали ми жебраками. На Холмщині все згоріло, решту продали в Херсоні і приїхали з одним куфром і з торбами. Приїхали на Рівненщину, бо за Буг хто мав нас пустити.
Віталій Сівак із сім’єю був одним зі 170-180 тис. мешканців Холмщини, які опинились у межах Радянської України. Належав він до переселенців, які залишили рідну Холмщину в обаві за своє життя. Залякування українського населення Холмщини почалось ще навесні 1944 року. Тоді-то польське підпілля спалило біля 50-ти сіл ніби-то відповідаючи «за Волинь». До Радянської України у початковій фазі репатріаційної акції, виїжджали також лемки, яких господарства постраждали внаслідок воєнних дій. Подальше переселення проводилось насильно. У 1945 році створено фільтраційні табори, де зганяли мешканців поокремих сіл і там оформлювалося евакуаційні документи. Згодом до проведення виселення залучено дві дивізії польського війська.
Віталій Сівак був одним з майже 500 тис. українців Закерзоння, яким найшли свій причал на схід від новопроведеного кордону поміж Польщею та Радянським Союзом.
Однак для польського комуністичного уряду не було кінця проблемі. На території, з якої виселено українців до Радянської України залишилось за обліком полької комуністичної влади біля 20 тис. українців, яких не охопили раніші депортації. Насправді українського населеня було десять разів більше.
[via]
=============================================
Згаданий у рапорті о. Лев Коробчук зарахований до лику мучеників Холмських і Підляських. Народився він у 1919 р. в Ярославльській губернії (Росія). Згодом опинився на Холмщині, де його батько о. Гавриїл став настоятелем православної парафії в Кульні (Білгорайський пов.). Після закінчення середніх шкіл у Перемишлі та у Львові молодий Лев 1936 р. вступив до Дяківської школи при Яблочинському монастирі, яку закінчив 1939 р. У важкі роки війни йому доручено 1941 р. обов’язки дяка в парафії у Вербковичах на Холмщині, потім його скеровано до праці на Грубешівщині, до парафії у Ласкові. Там неодноразово на його хату були здійснені напади. Вінець мучеництва двадцятип’ятилітній священик прийняв, разом з двома сотнями своїх вірних, у Ласкові 10 березня 1944 р. Перед смертю він зазнав великих страждань. Тіло мученика спочатку засипали на місці смерті. За кілька тижнів останки о. Лева поховано на кладовищі у Ласкові. Точне місце поховання не встановлене.
[via]
#ніколи_знову #zbrodnia_w_sahryniu
