Відповідайте любов'ю на зло
(Проповідь у Неділю 17-ту після П'ятидесятниці)
Святитель Лука (Войно-Ясенецький)
І як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними (Лк. 6:31). Які на диво прості слова! Вони такі природні, що коли людина вперше їх чує, їй стає навіть ніяково. Господи! Як же я сам не подумав раніш про це! Усе вчення Христа напрочуд просте, як і усе велике. Воно було звернене до людей з простими серцями, його сприймали нехитрі галілейські рибалки, які стали світочами всьому світові.
Усе Його вчення наче саме по собі зрозуміле, і проте, яке далеке наше життя від виконання великих заповідей Христових! Як рідко ми чинимо з людьми так, як хотіли б, щоб з нами чинили. Ми чекаємо від людей поваги, а самі їх принижуємо; ми хочемо, щоб нам допомагали у потребі, а самі забуваємо про допомогу ближнім, коли благоденствуємо. Чому так? Що нам заважає поводити себе відповідно до заповідей? Наш егоїзм, бо тільки себе ми любимо, про себе дбаємо, а людей, що оточують, часто ображаємо і зневажаємо. Далі Господь говорить:
А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви (Лк. 6: 32-35).
Найбільшу, надзвичайно важку вимогу висуває Господь – любити ворогів. Хіба це легко. Любити тих, котрі ненавидять, – ворогів – можуть ті, чиє серце чисте, в кому живе Дух Святий, хто пройнятий духом любові і смирення. Добром і любов'ю неначе розпеченим вугіллям вони обпалювали серця своїх недругів, і ті, схиливши голову, з ворогів ставали друзями.
Господь вимагає, щоб ми не чекали нічого за зроблене добро, обіцяє велику нагороду у вічності і каже, що ми будемо синами Всевишнього.
Будьте ж милосердні, як і Отець, ваш милосердний (Лк. 6:36), а ласкавий Він і до невдячних і злих, Він усім посилає дощ і сонцю наказує світити усьому світові – і добрим, і жорстоким.
Корінь милосердя – в жалю і співчутті. Це основні властивості любові, бо не можна любити і не співчувати. Не може жаліслива людина не творити добра тим, хто цього потребує, а творить його без усякого сподівання на подяку. З чистої любові витікають наше милосердя і виконання заповідей Христових, – позичаємо тим, від кого не сподіваємося отримати назад. Того, хто так чинить, чекає найбільша нагорода від Бога – він назветься сином Всевишнього і на Страшному Суді виправданий буде як праведник, що чинить діла любові. А ті, хто не мав справ милосердя, назвуться синами диявола і будуть разом з ним вічно мучитися.
Від апостола Павла ми знаємо, що
любов є виконання всього закону (Рим. 13:10). Що ж нам робити, щоб здобути її? Яким шляхом йти? Господь вказує, що треба йти ворітьми вузькими, шляхом кам'янистим і тернистим, не боячись скорбот, бо стражденний звільняється від зла, стає тихим і лагідним, сповненим любові. Невпинними молитвами і постом треба входити у спілкування з Богом. Любов здобули ті, котрі, як преподобний Серафим Саровський, день і ніч молилися і строго постували. Їх серця Господь очищає від усякої скверни, бо Дух Святий, дух любові може жити тільки в чистому і смиренному серці.
Багато про що повинні ми молитися, каючись в незліченних гріхах наших. Але невпинною і основною має бути молитва про те, щоб Господь очистив серце від злоби, щоб подав великі християнські чесноти – лагідність і смирення. Ніколи не забувайте найважливішої молитви – про любов. Моліться так, як покладе вам Бог на серце, наприклад: «Господи, дай мені любов святу, навчи мене любити усіх людей: і грубих, і зухвалих, і нерозумних, і нечестивих, як Ти, Господи, любиш усіх нас, грішних і окаянних». Амінь.
